Методична робота
БУЛІНГ У ДИТЯЧОМУ СЕРЕДОВИЩІ: ПРИЧИНИ, НАСЛІДКИ ТА ШЛЯХИ ЙОГО ПОДОЛАННЯ
Глузування та знущання
над дітьми однолітків вже стали частиною шкільного життя. З роками масштаби
цього явища тільки збільшуються. На Заході його прийнято називати булінгом.
Багато батьків вважають, що булінг не
така серйозна проблема, як вживання школярами заборонених речовин (тютюну,
алкоголю, наркотиків), проте його наслідки можуть бути дуже важкими та
тривалими. Багато дітей спеціально уникають відвідування школи, тому що бояться
цькування. Булінг негативно впливає не тільки на тих, хто терпить образи і
знущання, а й на тих, хто їх завдає.
Основні ознаки булінга і так званого
мобінга (менш радикальних образ) це:
• Нерівність сил агресора та жертви;
• Повторюваність насильства;
• Гостра емоційна реакція жертви.
Діти, яких кривдять у школі, частіше
схильні:
• Погано вчитися.
• Мати занижену самооцінку.
• Переживати депресивний стан.
• Проявляти агресивність, щоб захистити
себе й помститися своїм кривдникам.
Діти, які ображають інших, частіше
схильні:
• Погано вчитись.
• Палити та вживати алкоголь.
• Скоювати злочини в майбутньому.
Батьки можуть зіграти важливу роль у
запобіганні проявів булінгу. Ось кілька порад про це:
• Навчайте дітей вирішувати проблеми
конструктивно, без агресивності, хваліть їх, коли в них це виходить.
• Хваліть їх, коли вони добре
поводяться, це допоможе їм підняти самооцінку. Дітям потрібна впевненість у
собі, щоб вони могли відстояти свою точку зору.
• Спитайте в дітей, як пройшов їх день у
школі, уважно вислухайте, що вони розповідають про шкільне середовище, своїх
однокласників і проблеми.
• Серйозно поставтеся до булінгу.
Більшість дітей соромляться розповідати, що їх ображають.
• Якщо ви бачите, що когось ображають,
обов’язково заступіться за дитину, навіть якщо кривдником є ваш син чи донька.
• Закликайте дитину допомагати тим, хто
цього потребує.
• Нікого не ображайте самі. Якщо дітей
ображають удома, вони будуть зганяти злість на інших. Якщо ваша дитина бачить,
що ви ображаєте когось іншого, глузуєте над ним або брешете про когось, вона
буде чинити так само.
• Підтримуйте школу в боротьбі з
булінгом.
Якщо ваша дитина стала
жертвою булінгу
Більшість дітей соромляться зізнатись у
тому, що над ними знущаються. Вони можуть нікому про це не розповідати. Якщо
ваша дитина все-таки прийшла до вас по допомогу, поставтесь до цього серйозно.
Якщо дитина вперше попросила про допомогу, але до неї не поставилися серйозно, вдруге
вона вже до вас не звернеться.
Батьки можуть допомогти дитині не стати жертвою булінгу,
тобто здійснити первинну профілактику.
Для цього:
1.Налагодьте стосунки з
вчителями та однокласниками, беріть участь в заходах, до яких залучають і
батьків. Якщо у вас є незвичне хобі, яке є цікавим дітям, розкажіть про це
однокласникам дитини, викликавши тим самим повагу до нього.
2.Допоможіть дитині
стати упевненою у собі і знайти друзів. Запрошуйте однокласників дитини, а
особливо тих, кому вона симпатизує, якомога частіше до себе в гості. Дитині
потрібні люди, які не дадуть її образити.
3.Допоможіть дитині
стати членом класного колективу, а не просто ходити на навчання; не налаштовуйте
дитину проти шкільних заходів, навіть якщо вони можуть здатися вам
непотрібними.
4.У випадку завищеної
самооцінки поясніть дитині, що цього не потрібно показувати оточуючим, що у
будь-якої дитини є свої недоліки та переваги; і якщо вона досягає успіху в
математиці, наприклад, то не обов’язково у неї будуть успіхи у фізкультурі або
чомусь іншому
5.Будьте прикладом
спокійного, ввічливого ставлення до оточуючих, зберігаючи при цьому особисту
автономність та самодостатність.
6.Розкажіть дитині, що
не потрібно боятися постояти за себе чи когось іншого.
Важливо діяти!
Порядок реагування
на доведені випадки булінгу (цькування) в закладі
освіти
та відповідальність осіб, причетних до булінгу
(цькування)
1. У день подання заяви видається наказ по закладу
освіти про проведення розслідування із визначенням уповноважених осіб.
2. Створюється комісія з розгляду випадків булінгу
(цькування) (далі – Комісія) зі складу педагогічних працівників (у тому числі
психолог, соціальний педагог), батьків постраждалого та булера, керівника
закладу освіти та скликається засідання.
3.Комісія протягом 10 днів проводить розслідування та
приймає відповідне рішення.
4. Якщо Комісія визнає, що це був булінг (цькування),
а не одноразовий конфлікт чи сварка, тобто відповідні дії носять системний
характер, про це повідомляються уповноважені підрозділи органів Національної
поліції України (ювенальна превенція) та Служба у справах дітей;
5. Якщо Комісія не кваліфікує випадок як булінг
(цькування), а постраждалий не згоден з цим, то він може одразу звернутись до
органів Національної поліції України із заявою.
6. Рішення Комісії реєструються в окремому журналі,
зберігаються в паперовому вигляді з оригіналами підписів усіх членів Комісії.
7. Кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу), за
наявності — спостерігачі зобов’язані виконувати рішення та рекомендації комісії
з розгляду випадків булінгу (цькування) в закладі освіти.
У разі, якщо комісія не кваліфікує випадок як булінг
(цькування), а постраждалий не згодний з цим, то він може одразу звернутись до
органів Національної поліції України із заявою, про що керівник закладу освіти
має повідомити постраждалого.
Потерпілий чи його/її представник також можуть
звертатися відразу до уповноважених підрозділів органів Національної поліції
України (ювенальна поліція) та Службу у справах дітей з повідомленням про
випадки булінгу (цькування).
Процедура подання учасниками освітнього процесу заяв
про випадки булінгу (цькування) в закладі освіти
Усі учасники освітнього процесу у разі виявлення
випадків булінгу (цькування), учасниками або свідками якого вони стали, або
підозрюють про його вчинення по відношенню до інших осіб за зовнішніми
ознаками, або про які отримали достовірну інформацію від інших осіб, в
обов’язковому порядку протягом дня повідомляють керівника закладу освіти у
письмовій формі – заява.
Оформлення заяв
Заява заповнюється державною мовою, розбірливим
почерком. Виправлення не допускаються. У заяві необхідно вказати:
-прізвище, ім’я, по батькові заявника, адресу фактичного проживання, контактний
телефон;
-навести розгорнутий виклад фактів щодо виявлених
випадків булінгу (цькування);
-зазначити дату подання заяви та підписати особисто.
Телефони довіри
Дитяча лінія 116 111 або 0 800 500 225 (з 12.00 до
16.00)
Гаряча телефонна лінія щодо булінгу 116 000
Гаряча лінія з питань запобігання насильству 116 123
або 0 800 500 335
Уповноважений Верховної Ради з прав людини 0 800 50 17
20
Уповноважений Президента України з прав дитини 044 255
76 75
Центр надання безоплатної правової допомоги 0 800
213 103
Національна поліція України 102
«Профілактика насильницьких та агресивних форм
поведінки серед учнівської молоді»
Насильство в школі є, нажаль, досить розповсюдженим в
наш час. Дуже важливо щоб учні, їх батьки та вчителі були проінформовані про це
негативне явище, як його виявити, як з ним боротися та, головне, як його
уникнути.
Агресія
– це поведінка, яка спричинює шкоду іншим людям або самій людині. Агресія
проявляється у побитті інших людей, у вербальних образах, погрозах, ворожих
насмішках, жартах, а також містить непрямі форми фізичної та вербальної агресії
(бойкот, ворожа міміка та жестикуляція).
Наси́льство —
застосування силових методів, або психологічного тиску за допомогою погроз,
свідомо спрямованих на слабких або тих, хто не може чинити опір. Тобто,
будь-яке застосування сили щодо беззахисних.
Види насильства:
Фізичне насильство – умисне нанесення побоїв, тілесних ушкоджень, що може призвести або
призвело до травмування, порушення фізичного чи психічного здоров’я, нанесення
шкоди честі та гідності, в окремих випадках, до смерті постраждалої.
Психологічне насильство – насильство, пов'язане з дією однієї особи або групи осіб на
психіку іншої особи шляхом словесних образ або погроз, переслідування,
залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність
захистити себе та може завдаватися або завдається шкода психічному здоров'ю.
Економічне насильство – умисне позбавлення однією особою або групою осіб іншої
людини або групи людей житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які
постраждалі мають передбачене законом право.
Сексуальне насильство – протиправне посягання однієї особи або групи осіб на статеву
недоторканість іншої людини, а також дії сексуального характеру щодо
неповнолітнього (-ої).
Причини насильства зазвичай приховані.
Ними можуть бути:
1. патологічні
ревнощі;
2. модель
поведінки, засвоєна у батьківській сім'ї;
3. занижена
або завищена самооцінка;
4. нереалізовані
мрії та бажання з дитинства;
5. власне
самоствердження через інших людей;
6. потреба
у визнанні;
7. психічні
відхилення та захворювання;
8. різні
релігійні та політичні погляди;
Види соціально - психологічної профілактики
насильства
Визначають такі основні види
соціально-психологічної профілактики насильства у молодіжному середовищі:
первинна, вторинна та третинна. Кожен із видів профілактики має свої
особливості.
До первинної соціально-психологічної
профілактики насильства відноситься формування активного стилю життя, який
забезпечує реалізацію прав, задоволення потреб та інтересів особистості.
Профілактична робота має інформаційний характер, оскільки спрямована на
формування в особистості неприйняття та категоричну відмову від маніпуляції.
Вторинна соціально-психологічна профілактика
насильства є груповою. Метою цього виду профілактики є зміна ризикованої
малоадаптивної поведінки на адаптивну. У результаті цієї профілактики
передбачається зміна ставлення особистості до себе та оточуючих, навчання
навичкам поведінки в ситуаціях, які можуть призвести до насильства.
Вторинна соціальна профілактика насильства
може здійснюватися шляхом розроблення і проведення тренінгів для дітей
підліткового віку та учнівської молоді з проблем насильства; тренінгової
програми «Рівний - рівному», тренінгових програм за навчально-методичним
посібником «Організація роботи з розв'язання проблеми насильства в школі».
Третинна соціально-психологічна профілактика
спрямована на інтегрування в соціальне середовище осіб, які потерпіли від
насильства. Третинна профілактика передбачає виявлення причин та особливостей
поведінки молодої особи, які призвели до виникнення проблеми. Цей вид
профілактики здійснюється на особистісному рівні. Важливо, щоб цю роботу проводив
фахівець психологічної служби школи.
Пріоритетні напрями,
зміст та форми превентивної роботи щодо
попередження агресивних проявів
та насилля в навчальних закладах
І. Організаційно-методичний напрям:
• Ініціювання, обговорення та планування спільних дій адміністрації,
педагогічного колективу, учнівського (студентського) самоврядування та
батьківської громадськості, спрямованих на профілактику виявлених недоліків у
роботі навчального закладу з окресленої проблеми.
• Ознайомлення учасників навчально-виховного процесу з нормативно- правовою
базою та регулюючими документами щодо превенції проблеми насилля в освітньому
середовищі.
• Проведення зустрічей, круглих столів, семінарів, тренінгів із залученням
представників правоохоронних органів, служб соціального захисту, медичних
установ та інших зацікавлених організацій.
• Запровадження програми правових знань у формі гурткової, факультативної
роботи.
• Організація роботи гуртків, факультативів із психології.
• Створення інформаційних куточків для учнів із переліком організацій, до
яких можна звернутися у ситуації насилля та правопорушень.
• Створення на базі школи алгоритму реагування на випадки насильства серед
дітей: чіткий алгоритм можливих дій, відповідальності та компетенції вчителя,
представників адміністрації, психолога і соціального педагога; встановлення їх
ролі та обсягу обов'язків у цьому алгоритмі. Варто звернути увагу на те, що
роль учителя у такому алгоритмі має бути чітко визначена і досить обмежена,
учитель має надавати дитині лише первинну психологічну допомогу, а потім
передавати її фахівцеві. Дитина-агресор та постраждала дитина мають отримати
допомогу професіонала. Необхідно зменшити кількість спроб вирішити такі
проблеми вчителем самостійно. Алгоритм має враховувати вимоги чинного законодавства
та залучати, окрім внутрішніх ресурсів школи, сторонніх фахівців -
представників служб у справах дітей, кримінальної міліції у справах дітей,
громадські організації тощо.
• Організація та проведення в школі спортивних змагань командного типу, виходячи
з того, що брак тактильного спілкування між дітьми призводить до агресивного
стилю поведінки.
• Зосередження уваги на психосексуальному вихованні дітей, зокрема
прийнятних способах вираження особистісних симпатій.
• Ознайомлення учителів і дітей з інформацією про прояви насильства та його
наслідки повинно мати систематичний характер.
Особливу увагу слід приділити ознайомленню із
загальноприйнятими у світі поняттями «нехтування потребами дитини», яке є більш
широким з огляду на розуміння проблеми насильства над дітьми, та «легкі форми
прояву насильства», зокрема психологічному й економічному його видам. З цією
метою доцільно проводити серед педагогів навчальні заняття з діагностики
«легких» форм насильства й реагування на нього, адже саме з них починається
формування насильницького стилю поведінки дітей відносно одне одного.
ІІ. Просвітницький напрям:
Одним із найважливіших напрямів
соціально-психологічної профілактичної діяльності, спрямованої на протидію
насильству в умовах навчального закладу, є просвітницька робота серед дітей та
учнівської молоді.
Просвітницьку роботу здійснюють фахівці
психологічної служби навчального закладу (практичні психологи, соціальні
педагоги) у взаємодії з адміністрацією та класними керівниками учнівських колективів.
Фахівці визначають такі основні форми
просвітницької роботи щодо
попередження насильства:
- лекційна робота;
- організація конкурсів, фестивалів, акцій;
- організація клубів із правових знань;
- лекторії (кіно, відео) правових знань;
- організація на базі навчального закладу
консультативних пунктів, де всі учасники навчально-виховного процесу можуть
отримати консультації практичного психолога, соціального педагога, де можна
провести зустрічі з працівниками правоохоронних органів.
Слід зауважити, що робота з роз’яснення і
вивчення чинного законодавства, міжнародних актів здійснюється з урахуванням
вікових, індивідуальних особливостей дітей та учнівської молоді.
Колективні форми й методи навчально-виховної
роботи (міні-лекції, бесіди, диспути, усні журнали, кінолекторії та ін.)
охоплюють одночасно значну кількість підлітків та молоді, сприяють створенню
їхнього позитивного настрою. Проведення профілактичних заходів щодо насильства
серед дітей та учнівської молоді сприяє формуванню правосвідомості і правової
поведінки учнів, відповідальності за своє життя, розвиває активність,
самостійність, творчість, створює умови для самореалізації особистості
учня.
ІІІ. Корекційно-розвивальний напрям: а саме
• Запровадження на базі школи програм заміщення агресії серед дітей, які
схильні до агресії щодо інших, тренінгів із розвитку соціальних навичок,
індивідуального виявлення та призупинення проявів агресії, заміни агресивної
поведінки на асертивну, формування та розвитку загальнолюдських моральних
цінностей, толерантності.
• Коригування не лише наявних агресивних форм поведінки дітей, а й
формування нових, переважно за допомогою прикладу педагогів, адже вчителі самі
часом дозволяють собі такі прояви психологічного насильства, як порівняння,
навішування ярликів, ігнорування почуттів дітей.
• Формування у педагогів навичок ідентифікації насильства як у своїй
поведінці, так і в поведінці дітей з метою формування єдиного погляду на
існуючу проблему.
• Подолання егоцентризму і розвиток емпатійних якостей, розвиток асертивних
та гуманістичних комунікативних здібностей, адекватної самооцінки, самоконтролю
та здатності до саморозвитку, критичності мислення, соціальної адаптованості й
індивідуальних механізмів подолання важких станів і переживань.
• До актуальних педагогічних завдань відноситься формування ціннісного
ряду, способів соціалізації, стійкого ставлення до негативних явищ та
негативних почуттів.
• Згідно із загальною програмою корекції поведінки та надання допомоги
дитині-агресору має плануватися і реалізовуватися робота з класним колективом.
На думку фахівців, у роботі з дітьми з
проявами агресивної поведінки
педагогічну діяльність треба спрямовувати на:
- корекцію взаємовідносин з оточуючими;
- подолання егоцентризму (характерної риси агресорів);
- розвиток стійкого
і виразного інтересу до якого-небудь
виду діяльності;
- виховання вольових рис характеру (уміння
доводити справу до кінця, досягати поставленої мети,
уміння стримувати себе, зокрема в конфліктній ситуації);
- тренування уваги, спокою, терпіння.
Однією з можливих форм роботи, спрямованої на
профілактику насильства у навчальному закладі, може бути шкільна
медіація-вирішення конфліктних ситуацій примиренням сторін через знаходження оптимального
варіанта подолання проблеми, що задовольняє обидві сторони, за взаємного
бажання сторін знайти вихід із ситуації.
Не слід дітям із вираженою агресивністю
доручати керівництво однолітками чи молодшими дітьми - це може спровокувати
прояви жорстокості. У так званих агресорів треба формувати вміння аналізувати
свої почуття і почуття інших людей, а також вчити із розумінням ставитися до
індивідуальних відмінностей у різних людей, виробляти навики справлятися з
міжособистісними проблемами цивілізованим шляхом.
З цією метою можна застосовувати:
навчальні ігри, відеолекторій , соціально-інтерактивний театр, форум-театр.
IV. Профілактичний напрям
Профілактична робота з педагогічним колективом
Одночасно роботу з профілактики насильства
потрібно проводити з
педагогічними працівниками та батьківською громадськістю.
Для роботи з педагогічним колективом
практичним психологам навчального закладу необхідно брати участь у роботі
тематичних педагогічних нарад, на яких робити повідомлення про інноваційні
технології навчально-виховного процесу, інтегрування в педагогічну практику
останніх досягнень педагогіки та психології з питань навчання і виховання учнів
різних вікових категорій, здійснювати психологічний супровід молодих учителів,
а також роботу з профілактики емоційного вигорання.
Профілактична робота з батьківською
громадськістю
Робота з батьківською громадськістю передбачає використання як
просвітницьких форм та методів роботи, так і практичних занять.
Розглянемо основні форми роботи з батьками:
1. Батьківські збори - робота з колективом батьків.
Це форма організації спільної діяльності батьків,
учителів, практичного психолога та соціального педагога,
яка передбачає їх спілкування з метою обговорення актуальних
питань навчання і виховання, ухвалення рішень.
2. Консультації - форма роботи з батьками, яка
передбачає надання фахівцями психологічної служби допомоги батькам із
різних проблем родинного виховання.
3. Педагогічний консиліум - форма спілкування учнів,
учителів, фахівців психологічної
служби навчального закладу та батьків,
метою якої є: цілісне, різнобічне
вивчення особистості учня, вироблення єдиної педагогічної позиції;
визначення головних напрямів удосконалення виховного процесу зусиллями
вчителів, батьків, самого учня; тренінги спілкування,
методики оволодіння аутотренінгом.
4. Лекція - послідовний монологічний виклад
узагальнених знань. Види лекцій: лекція-інструктаж, лекція-показ,
лекція-репортаж, науково-популярна.
5. Семінар - активна форма просвіти батьків.
Передбачає попередню самостійну
роботу батьків і вчителів з вивчення літератури,
зокрема підготовку виступів, доповідей, тез, запитань. Практичний
психолог заздалегідь оголошує тему семінару; після виступів здійснюється обмін
думками.
VІІ. Зв’язки з батьками та громадськістю:
Активне залучення батьків до профілактичної
роботи з дітьми, оскільки саме вони залишаються основним джерелом інформації
для дітей. Проводячи відповідну роботу з батьками, можна через них доносити до
дітей інформацію про загальні засоби попередження насильницьких ситуацій та
наявні форми допомоги, яку дитина може отримати на базі школи. Це особливо
стосується дітей молодшого віку.
Привертання уваги органів системи освіти та
громадськості до існування проблеми насильства серед дітей в школі, її
наслідків та виявленого переліку потреб учасників навчально-виховного процесу
для її розв'язання.
Заходи соціальної реклами щодо шляхів
попередження правопорушень та способів поведінки в ситуаціях насилля:
організація та проведення спільних акцій з представниками громадських та
недержавних організацій; розробка буклетів, листівок; проведення конкурсів
плакатів, творів тощо.
Незважаючи на системність просвітницької
профілактичної роботи іноді насильство може носити системний характер в закладі
освіти. Ця форма насилля має назву БУЛІНГ
Психолого-педагогічні
знання, професійні уміння і навички – важлива складова в педагогічному
трикутнику «дитина – батьки – вчитель».
Школа і сім’я, батьки і вчителі, батьківський комітет
і адміністрація школи – єдине ціле. Їхня діяльність спрямована на дитину, її
навчання, виховання, розвиток, становлення.
Спільна робота школи і родини ґрунтується на принципах
гуманістичної педагогіки: пріоритетності підкреслює величезне значення сім'ї у
фізичному й духовному становленні особистості й суспільства; принцип
громадянськості ґрунтується на усвідомленні педагогами і батьками місця кожної
сім'ї у суспільно-державній системі; принцип демократизму означає
встановлення партнерських взаємин між школою і сім'єю у вихованні дітей;
принцип гуманізації взаємин педагогів і батьків. Він спрямовує класного
керівника, вчителя, на: дії і заходи, які зміцнюють і підвищують авторитет
батьків; прояв довіри до виховних можливостей родини, підвищення рівня її
педагогічної культури і активності у вихованні; педагогічний такт,
неприпустимість грубого втручання в життя сім'ї; життєстверджуючий,
оптимістичний настрій у вирішенні проблем виховання, опору на позитивні якості
дитини, сильні сторони родинного виховання, орієнтацію на успішний розвиток
особистості; принцип ретроспективності орієнтує на осмислення і використання
історичного досвіду виховання в українській родині; принцип педагогізації
батьків передбачає, що одним із головних завдань школи залишається організація
і здійснення педагогічного всеобучу.
Таким чином означені принципи є орієнтирами у роботі з
батьками і спрямовують її на оволодіння ними необхідними знаннями, вміннями,
навичками і розвиток батьківської компетентності.
Головними завданнями спільної діяльності навчального
закладу і сім’ї з питань вирішення проблем навчання, виховання і розвитку дітей
можна виділити наступні: інтеграція зусиль сім’ї і педагогічного колективу в
діяльності щодо розвитку особистості дитини; забезпечення участі батьків
в організації навчально-виховного процесу і шкільному самоврядуванні; мотивацію
батьків до вивчення науково-методичної та психолого-педагогічної літератури з
проблем розвитку та виховання дітей; підвищення психолого-педагогічної культури
батьків, поповнення арсеналу їх знань, вмінь і навичок виховної взаємодії з
дітьми; підвищення відповідальності батьків за виховання дітей, ролі батька у
родині; створення системи просвітницької роботи, спрямованої на підвищення правової
культури батьків; презентації успішного досвіду сімейного виховання;
підвищення рівня профінформованості батьків та їхньої компетентності з проблем
формування здорового способу життя, профілактики асоціальної поведінки та
поширення шкідливих звичок, репродуктивного здоров’я дітей та молоді,
організації змістовного сімейного дозвілля; залучення батьків до виховної
роботи з дітьми та молоддю за місцем проживання; надання
психолого-педагогічної підтримки та допомоги проблемним сім’ям [5, с.20-21].
Сьогодні в освітньому процесі потрібно активно
використовувати потенціал сім’ї, батьки учнів повинні бути не тільки
поінформовані про хід навчального процесу, але й активно брати участь у ньому,
підтримуючи дитину в реалізації творчих індивідуальних проектів. Слід активно
використовувати різні формати публічних звітів про досягнення учнів із
залученням батьків; практикувати навчальні завдання, в яких можуть бути
використані родинні перекази, історії, реліквії, досвід старшого покоління
родини. Разом з батьками повинні розроблятися програми, спрямовані на
усвідомлення учнями ролі сім’ї в їх житті та житті їх майбутніх дітей.
О. М. Докукіна дає широку характеристику структури
взаємодії родини і школи, до якої вона включає: педагогічну діагностику родини;
визначення цілей і завдань спільної роботи; підвищення готовності батьків до
взаємодії зі школою; організацію різних форм спільної роботи; стимулювання
участі педагогів і батьків у погодженні і взаємообумовлених діях родини і
школи; корекція спільної діяльності [Докукина Е.М. Взаимодействие школы и семьи
в формировании нравственных основ поведения, c. 60].
Виходячи з цього, можна виділити такі етапи
встановлення взаємодії сім’ї та школи: ознайомлення учасників взаємодії з її
метою (правами та проблемами дитини, правами і обов’язками сім’ї та школи);
вивчення школою сім’ї, а сім’єю – школи в межах прав та обов’язків учасників
педагогічного процесу; виявлення можливостей і недоліків мети взаємодії,
обговорення їх і вироблення спільного плану дій, залучення до його виконання;
створення умов для взаємодії сім’ї, школи; формування позитивного ставлення до
взаємодії учасників; організація та здійснення взаємодії у різних формах;
контроль за здійсненням взаємодії з усіх сторін, корекція цього процесу.
Партнерські відносини між вчителями та батьками
повинні бути міцними та різнобічними, особливо для молодших школярів. Адже саме
в цей період динамічно формується не тільки інтелектуальна основа особистості,
але й її моральні якості.
Діяльність батьків та педагогів в інтересах дитини є
успішною лише в тому випадку, коли вони стануть союзниками. Для нас важливо
встановити партнерські відносини з сім’єю кожного учня, створити атмосферу
взаємопідтримки та спільності інтересів. За нашими спостереженнями, зазвичай,
батьки проявляють активну діяльність на першому та другому році навчання дитини
в школі, та до кінця четвертого класу їх активність поступово згасає. Вони
вважають дитину вже самостійною, яка не потребує батьківської уваги та
підтримки. Тому першочерговим завданням нашої школи є необхідність активізації
батьківської участі у навчально-виховному процесі, знаходження різних шляхів
прояву інтересу батьків до шкільного життя своїх дітей.
Батьки, безперечно, хочуть знати інформацію про свою
дитину, і вона повинна бути абсолютно достовірною, проте не повинна зводитись
до скарг та негативної оцінки.
Роботу з батьками будуємо за різними напрямками:
ведення характеристик сімей учнів (склад сім’ї, сфера зайнятості, освітній та
соціальний рівень, проведення громадського огляду, особові справи учнів);
організація діагностичної роботи щодо вивчення сімей (бесіди спеціалістів,
діагностика емоційної та мовленнєвої сфери, показників здоров’я, рівня розвитку
пізнавальної активності, вимірювання рівня вихованості, робота психологічної
служби, індивідуальні та групові консультації батьків спеціалістами школи,
співпраця з дошкільним навчальним закладом, органами місцевого самоврядування,
амбулаторією загальної практики сімейної медицини); організація
психолого-педагогічної освіти батьків (тематичні загальношкільні збори, система
батьківських лекторіїв «Родинна Просвіта»; робота психологічної служби школи,
заняття з елементами тренінгу, поради та рекомендації практичного психолога,
педагога соціального, логопеда, вчителів-предметників, класних керівників,
адміністрації школи, відкриті уроки та заходи, дні відкритих дверей);
упровадження системи масових заходів з батьками, робота по організації спільної
діяльності та відпочинку (проведення ярмарок, виступи батьків на батьківських
зборах, спільні походи в сосновий бір); створення умов для забезпечення прав
батьків на участь в управлінні навчальним закладом, організації
навчально-виховного процесу (робота батьківських комітетів, залучення батьків
до проведення педагогічних рад та нарад, роботи Ради профілактики школи,
консультації адміністрації та психологічної служби школи); активне включення,
за необхідності, в роботу сімей практичного психолога, бібліотекаря,
педагога-організатора, вихователя ГПД (індивідуальні та групові консультації
спеціалістами школи – тематичні та за запитом батьків, контроль та підтримка
соціально неблагополучних сімей, анкетування з метою вивчення думки батьків
щодо визначення пріоритетних напрямків роботи школи); розширення сфери
додаткових освітніх послуг (функціонування ГПД, організація харчування дітей,
робота гуртків, оздоровлення дітей влітку).
Від участі батьків у справах школи виграє дитина, тому
в школі практикуємо такі форми роботи з батьками: батьківські збори, рольові
ігри; батьківські посиденьки; дні родини; зустрічі за «круглим столом»; спільні
екскурсії; семінари; відкриті уроки; демонстрація фільмів на педагогічну
тематику; консультаційні пункти «Виникло питання» та ін.
Завдячуючи тісній співпраці з батьками, в школі
створено позитивний мікроклімат, встановлені довірливі стосунки між
учнями та вчителями. Знизилась кількість звернень батьків до адміністрації із
скаргами. Активізувалась їх участь в усіх шкільних та позашкільних заходах,
частково покращилась матеріально-технічна база школи.
Сучасній школі необхідно підсилити виховну функцію
навчально-виховного процесу. Виховання через навчання – це той резерв, яким ми
сьогодні маємо користуватися, поєднувати наукову теорію з практикою.
Отож, успішний розвиток дітей значною мірою залежить
від дружної і погодженої виховної роботи школи і сім’ї. Цю істину повинні добре
засвоїти не тільки вчителі, а й батьки. Так само як і діти, батьки повинні жити
своєю школою, регулярно відвідувати батьківські збори, обмінюватися своїми
думками і спостереженнями з класоводами. Особливо це стосується батьків
невстигаючих учнів. Школа ж повинна прагнути до об’єднання зусиль щодо
успішного навчання, виховання та розвитку школярів. Тому що не тільки
навчальний заклад допомагає сім’ї у вихованні дітей, а й батьки повинні
допомагати школі.
Висновки. Педагогічні колективи шкіл володіють значним
психолого-педагогічним потенціалом, завдяки якому можуть надати батькам суттєву
допомогу у вихованні дітей, сприяти покращенню внутрішньосімейного
мікроклімату, встановленню адекватних взаємин між дорослими і дітьми.
Недостатність відповідних знань у значної кількості дорослих членів сімей,
невміння (а то й небажання) деяких батьків пізнати свою дитину, її вікові та
індивідуальні особливості негативно позначаються на її розвитку, формуванні ціннісних
орієнтацій. Проте така робота ще не набула масового характеру і реалізується
тільки окремими школами, що утруднює виконання сім’єю виховної функції.
Водночас не можна не рахуватися з тим, що сучасна
педагогізація сім’ї потребує науково-методичного та організаційного оновлення,
спрямованого на гуманізацію взаємин батьків і дітей на спільних засадах
діяльності, а також урізноманітнення форм і напрямків співпраці сім’ї та школи.
Отже, співпраця родини і школи має ґрунтуватися на
взаємоповазі, рівноправному партнерстві. Педагогічний колектив та колектив
батьків – це має бути єдиний живий організм, об’єднаний спільною метою,
гуманними стосунками та високою відповідальністю.
Немає коментарів:
Дописати коментар